Кре@тивBOOK

 

Українське військове угруповання – дивізія СС «ГАЛИЧИНА»

Ініціатором створення дивізії був губернатор Галичини бригаденфюрер СС Отто Вехтер. За рішенням Гіммлера, дивізія не мала права мати назву «українська», щоб не пропагувати ідею незалежності України. Її назвали «галицькою», бо складатися вона мала з жителів тієї частини країни, яка раніше належала Австрії, тобто з «австрійських галичан», а не з українців. Сучасний державний герб України – Тризуб – був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев».  

 Щоб процес набору в дивізію виглядав українським за формою, було утворено відносно незалежний орган – Військову управу, що її очолив полковник Альфред Бізанц (колишній полковник Української галицької армії), галичанин, але німець за походженням, а секретарем був колишній сотник УГА Осип Навроцький. Членами Управи стали авторитетні галицькі достойники, в тому числі о. Василь Лаба, який, за призначенням глави УГКЦ Андрея Шептицького, очолив відділ душпастирства.    

 

«Галичина» була єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, яка отримала опіку католицьких, а потім і православних священників. УГКЦ, отримавши від керівництва СС дозвіл на служіння в дивізії своїх капеланів, підтримала ідею, що українська дивізія навіть у складі Waffen SS є стратегічно необхідною для українських політичних інтересів, і тому заохочувала добровольців до вступу в дивізію.                                                                                                          

 Вербуючи галичан до дивізії, німецькі пропагандисти й уповноважені Військової управи переконували, що йдеться про боротьбу, разом із німцями, проти найнебезпечнішого ворога української нації – більшовиків, і про боротьбу за Україну.                                                                                               

Частина добровольців розглядала перебування у «Галичині» як можливість здобути військовий досвід і зброю для того, щоб перейти до Української повстанської армії (УПА), яка на той момент не мала можливості вишколити й озброїти таку кількість вояків.                                                                               

Провівши річну підготовку, наприкінці червня 1944 року німецьке командування направило дивізію військ СС «Галичина» в Ожидів і Красне, а звідти вона вирушила в район свого розгортання під Бродами.                                      

У липні 1944 року дивізія у складі 13-го армійського корпусу 4-ї танкової армії німецької групи армій «Північна Україна» брала участь у битві під Бродами. Дивізію, яка вперше виходила в бій, німці кинули проти досвідченої радянської Червоної армії, і вона зазнала повного розгрому. У боях під Бродами з 11 тисяч українських дивізійників загинули близько 8 тисяч. Вийшли з оточення лише близько 3 тисяч, з яких близько 1,5 тисячі під німецьким командуванням відступили у напрямку Закарпаття, а 13 серпня, згідно з наказом із Берліна, залишки дивізії повернулися до табору в Нойгаммері.                                 

Більшість із тих, хто вижив, пішли в Українську повстанську армію.