Кре@тивBOOK

 

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Василь Симоненко – український поет, журналіст, знакова постать другої половини минулого століття – і то не тільки в розрізі мистецькому, літературному, а й у контексті суспільному, оскільки його поезія перейнята таким потужним громадянським пафосом, що його могли почути не тільки друзі та вороги, а й пересічні українці.

Народився Василь 8 січня 1935 року на Полтавщині в селі Біївці. Виховувався лише мамою-колгоспницею та дідусем. До школи малому приходилося ходити пішки більше 9 км, але закінчив її з золотою медаллю. Він дуже обдарованою дитиною, мав гарну пам’ять та гострий розум.

У 1952 році вирішує пов’язати своє життя з журналістикою. Вступив до Київського університету ім. Т. Шевченка де навчався разом з Б. Олійником, Т. Коломієць та Б. Рогозою та А. Москаленком. Саме в студентські роки в нього загорається іскра до творчості та поезії зокрема. Працював у редакціях трьох газет: «Черкаська правда», «Молодь Черкащини» та «Робітнича газета» в якості кореспондента. Товаришував з Л. Костенко, І. Драчем та А. Горською, разом з якими відвідував Клуб творчої молоді у Києві.

Василь Симоненко горів бажанням запалити національне відродження. Разом зі своїми товаришами - шістдесятниками  він займався питаннями розкриття злочину Сталіна проти українського народу. За його участю було відкрито таємні братські могили жертв сталінських репресії на Васильківському та Лук’янівському кладовищах та у Биківнянському лісі, тим самим підписуючи собі смертний вирок. Симоненко був постійно під наглядом КДБ. У 1952 році його жорстоко побили міліціонери. З чого часу його стали мучити гострі болі в боці, після чого йому діагностували рак нирок. Майже всі друзі відвернулись від нього, побоюючись розправи збоку радянської влади.

13-го грудня 1963р. поет помер у Черкаській лікарні. За офіційною версією, смерть поета спричинив рак. Похований у Черкасах